Vasyl & Larissa Kardash Memorial
Меморіял Василя і Лариси Кардаш
Passionate in conveying their love for Ukrainian music, culture and history
Vasyl & Larissa Kardash Memorial
Меморіял Василя і Лариси Кардаш
Site Content
Biographies
Musical Legacy
Photo Gallery
They had a passion and deep commitment to conveying their love for Ukrainian music, culture and history. They did it with uncommon class.
Musical Legacy
Musical Legacy
Articles & Speeches
Original compositions, Arrangements, Orchestrations, Instrumentations, Piano Accompaniments
Articles & Speeches
Articles & Speeches
Articles & Speeches
Articles, Speeches, Essays, Recollections
Concentration Camps
Articles & Speeches
Concentration Camps
Very Brief Concentration Camp Recollections
Reviews, Reporting & Quotes
Reviews, Reporting & Quotes
Reviews, Reporting & Quotes
A few Reviews and excerpts from newspapers and journals
Video Memorial Tribute
Reviews, Reporting & Quotes
Reviews, Reporting & Quotes
Ukrainian television program memorial tribute
In Memoriam
Reviews, Reporting & Quotes
Acknowledgements
Obituaries, Reportings, Reflections & Quotes
2 Amazing Lives
MAESTRO VASYL KARDASH МАEСТРО ВАСИЛЬ КАРДАШ 22 January 1923 — 22 March 2002
-PATRIOT, CONDUCTOR & COMPOSER -
Maestro Vasyl Kardash was born in the village of Novosilka, district Pidhayt’si, Ternopil region, Ukraine, in the nationally conscious family of Ivan and Tekla (Pjurkiv) Kardash. His father was a head desiatnyk (officer) in the Ukrainian Halych Army (UHA), and was wounded in the battles for Lviv, for which he was awarded with meritorious service crosses. After immigrating to Canada, Ivan was promoted to the rank of bulavnyj (senior officer). Educated as an agronomist, Ivan Kardash was also a social activist who organized: Sokoly, cultural centres, Prosvita , drama groups, public schools, the publication Silsky Hospodar, an orchestra, consumer and credit unions, and district dairies, most of which he headed.
Vasyl Kardash was an excellent student throughout primary and secondary schools. In 1938-1939 he graduated with honours in a conductor’s program associated with Prosvita from the Lviv Conservatory. At a very young age he began to reveal a talent for composition and began to write music, such as Na Sviatyj Vechir (On the Holy Eve) to words written by Bohdan Lepkyj, which he later developed into full choral and orchestral pieces. In Novosilka he conducted the school, community and church choirs and a brass and woodwind orchestra. Under Soviet occupation, in the spring of 1940 at the Pidhayetchyna choir festival Kardash, although the youngest conductor, was awarded first prize. In contrast to others, his choir did not perform any Soviet songs. A government commission from Kyiv noticed this talented young man and offered him state funding for studies in Moscow, and later in Italy. However, at that time Kardash was already second in command (pid-rayonovy) in the youth wing of the Organization of Ukrainian Nationalists (OUN), a Ukrainian resistance organization, and so he declined the promising offer. From the summer of 1941, while Ukraine was under German occupation, Vasyl Kardash, codename V’jun, ascended as head of the regional youth unit of OUN in Pidhayetchyna. According to his senior officers, the Pidhaytsi district was exemplary. Other youth, even from as far as Kryvorizya (Eastern Ukraine) and
Zasiannya, (Western Ukraine) were sent there for practical leadership training.
Kardash oversaw the regional relations of the organization, as well as the National Youth Leadership’s contacts with the Eastern regions. He was also in charge of the region’s underground printing-house, which was located in his family home. He underwent OUN’s (Aktyvu) ideological and political training and took a correspondence course in political sciences from the Podyebrady academy. In the spring of 1943 he graduated with honours in senior officer’s training in the Slavyatyn forest, led by instructors from the legion of Roman Chuprynka Shukhevych.
On August 26, 1943, the German Gestapo arrested Vasyl Kardash along with his father and brother Mykhaylo. They were incarcerated as political prisoners in Nazi prisons in Berezhany, Ternopil and Lviv (Lontsky Street–the most brutal prison), and then were subjected to the horrors of
concentration camps in Auschwitz, Mauthausen, Melk and Ebenesee. On May, 6, 1945, near death, they were freed by American forces. On his left arm Vasyl bore a haunting memory of this period– a tattoo of his German prisoner number 155108.
After liberation, in Munich Kardash while furthering his musical studies also graduated with a degree in political science at the Ukrainian Graduate School of Economics. There he conducted a choir for a papal apostolic visit, and a male choir of the Ukrainian Student Community, performing songs of the Ukrainian Insurgent Army (UPA). In 1946 he arranged and performed, for the first time in the diaspora, the UPA march No More Suffering. In this period, he was also a member of the regional Youth Leadership of OUN, and participated in the establishment of the Ukrainian Youth Association (UYA) in the diaspora.
In the fall of 1948, Kardash emigrated to Canada, and between 1949 and 1952 in Vancouver, alongside his full-time work, he conducted the choirs of the UYA and Ukrainian Orthodox community in Vancouver. As an ethno-cultural adviser to the UYA, he also organized national commemorative celebrations and theatrical performances. After moving to Winnipeg, from 1952 to 1961 Kardash conducted the men’s, women’s and
mixed choirs of the Prosvita Institute in Winnipeg. In an article dedicated to the memory of Vasyl Kardash, Yaroslav Tsvyk, a former choirmember,
wrote the following:
“In 1952 Vasyl Kardash became a well known conductor in Winnipeg….Here passed his almost 10-year musical epoch. It was here he married the beautiful and talented Larissa Chomenko, and it was here his daughter Virlana was born.
Everybody remembers the extraordinarily talented, spirited conductor Vasyl Kardash, wonderfully knowledgeable in musical choral singing. The repertoire of his choir consisted of liturgical, Ukrainian and western European classics, folkloric, insurgent, heroic, lyrical songs and works of contemporary composers.
His choir regularly took part in the consecrations of many Ukrainian churches throughout all Manitoba; they sang pontifical liturgies; won first place at all carol and cultural festivals. Whenever and wherever Kardash’s choirs appeared, they were the gem and pride of academies, jubilees or anniversaries.
Instant responses, high expectations of choristers, discipline, diligence – these were the conductor’s trademarks. All of us loved our maestro. Vasyl Kardash was a deeply passionate person with a kind heart and sincere soul.
Thanks to the maestro’s persistent work, the devotion and sacrifice of all singers, the collective achieved unbelievable successes in the choral arts. The choir, a highly professional collective, performed together with the Winnipeg Symphony Orchestra at the best concert venues in Manitoba – Auditorium, Playhouse, University of Manitoba.
One cannot overestimate the enormous and beneficial work of the Kardash-led choirs in the renaissance, preservation and popularization of Ukrainian song, culture, and life. He united all walks of people – teachers, businessmen, architects, doctors, nurses, soldiers – in order to remind them of their roots.” (Postup, July 7, 2002).
After a difficult illness (1962-1963), Kardash finished his studies at the University of Ottawa (in linguistics and history) with a Bachelor of Arts degree. In 1964 at the University of Montreal he obtained his Master’s degree in humanities with honours (cum laude), defending his thesis Depictions of Life of Ukrainian People in I.P. Kotlyarevsky’s Eneida.
From January 1965 he became the conductor of the UYA’s men’s choir Prometheus in Toronto. He subsequently organized a women’s choir Dibrova and a brass band Baturyn, all of which he conducted for 20 years. His orchestra and choirs performed at EXPO-67 (the International Exhibition in Montreal) to commemorate the centennial anniversary of Canada, and they gave numerous concerts in Canada and the USA. In 1972 he organized, together with his wife, a first ever tour of the three ensembles through Europe, performing in England, Belgium, Germany, Italy and the Vatican. Their performances were broadcast on television, BBC Radio and Radio Vatican. In 1973 Kardash recorded the Pontifical Divine Liturgy celebrated by His Beatitude Cardinal Josyf Slipyj, Patriarch of the Ukrainian Catholic Church and Most Reverend Kyr Isidore Borecky, Ukrainian Catholic Bishop of Toronto and Eastern Canada. In the spring of 1975 the choirs Prometheus and Dibrova won first place at an Eastern Canadian choir festival.
Maestro Kardash arranged many revolutionary, underground, insurgent songs for choirs, composed music for a number of them and an array of instrumentations for brass orchestra. The Kyiv newspaper Kreshchatyk [26, III, 2003] describe Kardash’s contributions in the following way:
“Kardash was not just a well-known conductor with an original manner (contemporaries commented that it was like he communicated with his singers and musicians with the language of eyes and fingers) but a composer as well. He composed the cantata ‘For Ukraine’ to the words of Marko Boyeslav and ‘On the Holy Eve’ to a poem by Bohdan Lepkyj; he also transcribed many insurgent manuscripts, for example, ‘Neither tears, nor lamentations, nor curses.’ He also created instrumental pieces for brass orchestras.”
In total, Kardash’s choirs and bands released fifteen recordings including 3 double-albums. Always active in the choral arts, artistically directing the choirs, he was also a founding member of the Ontario Folk Arts Council, a participant of government conductor’s seminars, and a member of the Federation of Choir Associations. He was the author of reviews, articles, editorials published by Vyzvolny Shlyakh (Liberating Path), Avangard (Vanguard) and Homin Ukrainy (Ukrainian Echo); a member of Taras Shevchenko Scientific Society; and a research author on the Early poetic works of Ivan Franko, The psychology of masses in the Chorna Rada, by Pantelemon Kulish and others. His awards included: Distinguished Edict of the Papal Apostolic Visitation, certificate of Blessed Patriarch Joseph Slipyj, Honorary Certificate and the 4-th Order cultural-councillor of the UYA, honorary merit of the League for the Liberation of Ukraine, the Shevchenko Medal of the Ukrainian Canadian Congress, medal of the City of Sudbury and others. On June 8, 1989 His Holiness Pope John-Paul II awarded Kardash with the Order of St. Gregory the Great, the highest honour awarded by the Roman Catholic Church to laypersons.
In 1985, Kardash upon the request and with the cooperation of youth, founded the Ukrainian Youth Ensembles, which consisted of the men’s choir Orion, women’s choir Levada, brass band Vanguard, along with a Junior Drum Corps and Colour Guard. Youth not only received musical training, but also cultural, religious and political formation as well. In the summer of 1990, God led Kardash and the 250 members of the ensembles to his cherished dream – a historic tour of his beloved native Ukraine. During this trip, the Ensembles received tremendous support from Bishop Isidore Borecky, who was their spiritual father and mentor. The tour through Ukraine was unforgettable and triumphant. The Ensembles achieved great successes at concerts, parades, and liturgies in L’viv, Stryj, Ternopil, Ivano-Frankivsk’, Kolomyja, Kaniv and Kyiv. Ukrainians from two sides of the world with exhilaration and tears of joy united into one, sang together, rejoiced and considered this meeting God’s miracle.
Since their inception, the Ukrainian Youth Ensembles have released numerous cassettes and compact discs, such as: Christmas Carols, The Easter Pontifical Divine Liturgy, The Christmas Pontifical Divine Liturgy, To the UPA Fighters, Awake Mighty Ukraine, video cassettes At Easter – Everyone to Hayivku, and 3 video cassettes of the tour through Ukraine.
After hearing of Kardash’s death, the Kyiv newspaper Khreshchatyk (26 III 2003) dedicated several, full pages to his memory under the heading “Distinguished Ukrainian,” highlighting his many achievements. After the conductor’s death his wife Larissa compiled many of his compositions in order to preserve his artistic contributions. Here it is noteworthy to say more about Mrs. Larissa, who was the conductor’s right hand with respect to his work with the Ensembles. Khreshchatyk also wrote:
“In Canada he became a famous conductor. He found his destiny there, being married to a pretty student, Larissa Chomenko. They lived together until his death. They raised a son Adrian and a daughter Virlana. They became grandparents. The maestro’s wife was his first helper and advisor, taking upon herself many obligations: she rewrote notes, scores, catalogued the repertoire, correspondences and sent recordings to places where native word and music were desired. Having a beautiful artistic taste she created the concert costumes and uniforms. She researched and discovered ancient patterns to decorate shirts and blouses with original embroidery. She even dug back to the Trypillyan culture, for sources of embroidery patterns for dresses that are over 5000 years old”.
V. Kardash overcame many obstacles and much suffering in his life, becoming a political activist and an outspoken critic of social, religious and political injustices. Thanks to the support and cooperation of sincere Christians and Ukrainian patriots, he used his many talents and faith to channel good into the souls and hearts of youth. From early on maestro V. Kardash learned to differentiate God’s wisdom from wisdom of this world, being inspired by St. Paul’s words to the Corinthians: “For the wisdom of this world is foolishness with God” (1 Cor. 3.19). God endowed the conductor Kardash not only with many artistic gifts, but he also enriched his intellect with great knowledge and gave him this to use as a sharp weapon against opponents of God and Ukraine. As a person of faith, Mr. Kardash had an audience with Metropolitan Andryj Sheptytskyj, who blessed him as a young man on his life-creating artistic and intellectual path with the words: “Child, my son, be kind, pray, study and work, so that you may become the pride of Ukraine and your family!”
On March, 22, 2002, the musician, composer, conductor, mentor of youth, husband, father, and grandfather, departed for eternity. Ukrainians from all over the world took part in the funeral of this great person. The Ensembles mournfully sang for him at the funeral services, while the Vanguard band played funeral hymns and led their conductor on his last journey. The remains of Vasyl Kardash rest in hospitable Canadian soil at the Ukrainian Cemetery of St. Volodymyr (Oakville, Ontario, Canada), in the UPA section, beside his father and brother. May their memory be eternal!
* Adapted from materials by S. Lantuch and The Biographical Directory of the History of Ukrainian Canadians.
МАEСТРО ВАСИЛЬ КАРДАШ
22 січня 1923 – 22 березня 2002
– ПАТРІОТ, ДИРИҐЕНТ І КОМПОЗИТОР –
Маeстро Василь Кардаш народився в с. Новосілка, Підгаєцького повіту на Тернопільщині в національно свідомій родині Івана і Теклі (П’юрків) Кардаш. Підчас першої світової війни його тато Іван був старшим десятником Української Галицької Армії (УГА), воював
і був ранений у боях за Львів, нагороджений хрестами заслуги. На еміґрації був піднесений до ранґи булавного. За фахом аґроном, Іван Кардаш також був суспільно-громадський активіст: організував товариства «Соколи», «Народні Доми», «Просвіти», «Сільський Господар», драмгуртки, рідні школи, оркестру, споживчі й кредитові кооперативи, та райoнні молочарні i більшість з них він очолював.
Василь Кардаш був відмінником навчання в народній і середній школах. В 1938-39 роках з відзначенням закінчив курс дириґентури з рамени Товариства «Просвіта» за програмою Львівської Консерваторії. В дуже ранньому віці з’являються в нього композиційні зародки декотрих музичних творів, як наприклад «На Святий Вечір» до слів Б. Лепкого, котрі з часом розвиваються в закінчені хорові та оркестрові твори. В Новосілці він провадив шкільний, клубний і церковний хори та духову оркестру. За совєтської окупації весною 1940 р. на фестивалі хорів Підгаєччини В. Кардаш, хоч наймолодший з дириґентів, здобув перше місце. На відміну від інших, його хор не співав жодної совєтської пісні. Урядова комісія з Києва помітила талановитого юнака і запропонувала йому навчання в Москві, а потім в Італії за державний кошт. Але Кардаш в той час був вже підрайоновим Юнацтва Організації Українських Націоналістів (ОУН) і на ці багатообіцяючі принади не пішов. Від літа 1941 р. за німецької окупації Василь Кардаш, псевдо «В’юн», призначений на пост Повітового Юнацтва ОУН Підгаєччини. Згідно з оцінками вищих Юнацьких інстанцій Підгаєцький повіт був зразковим. Сюди присилали на практичний вишкіл в роботі провідників з інших теренів, навіть з найвіддаленіших окраїн від Криворіжчини до Засяння.
Василь Кардаш керував обласними зв’язками ОУН,
та контактами Крайового Проводу Юнацтва зі східними областями, також був шефом підпільної обласної друкарні, приміщеної в їхній хаті. Він перейшов ідеологічно-політичний вишкіл Активу ОУН, брав кореспонденційний курс з Високої Школи Політичних Наук (ВШПН) у Подєбрадах. Весною 1943 р. В. Кардаш пройшов і з відзначенням закінчив вишкіл
старших підстаршин у Слав’ятинському лісі, який провадили інструктори з леґіону Р. Шухевича.
26-ого серпня, 1943 року німецьке ґестапо заарештувало В. Кардаша, його батька та брата Михайла. Вони разом були політв’язнями німецьких тюрем у Бережанах, Тернополі, Львові (на вул. Лонцького), а також пережили жахіття концтаборів Авшвіц, Мавтгавзен, Мельк і Ебензее. 6-го травня 1945 року їх, вже ледве живих, визволили американські війська. На руці Василя на прикру згадку залишився
витатуйований номер німецького в’язня «155108».
На волі, в Мюнхені, здавши екстерном матуру, Василь Кардаш студіював політичні науки на Український Економічній Високій Школі (УЕВШ) та поглиблював музичні студії. Там він провадив хор Апостольської Візитатури та чоловічий хор Української Студентської Громади, який виконував повстанські пісні. Аранжував і вперше на еміграції (1946 р.) виконав марш УПА «Вже досить мук». В тому періоді був членом Теренового Проводу Юнацтва ОУН і брав участь у
працях ініціятивної групи відновлення Спілки Української Молоді (СУМ) на чужині.
Осінню 1948 року Василь Кардаш емігрував до Канади. В 1949-52 рр., поряд з щоденною працею, керував сумівським і церковним хорами української православної громади у Ванкувері. Як культосвітній референт Осередку СУМ займався також влаштуванням національних свят і театральних вистав. У Вінніпезі, куди переїхав з Ванкуверу, від 1952 до 1961 рр. Кардаш був дириґентом хорів (чоловічий, жіночий, і мішаний) при Інституті «Просвіта». В статті присвяченій пам’яті великого диригента, колишній хорист Ярослав Цвик писав:
«В 1952 році Василь Кардаш став відомим дириґентом у Вінніпезі…. Тут пройшла його майже 10 річна музична епопея. Тут він одружився з гарною і талановитою Ларисою Хоменко, тут народилaся його дочка Вірляна.
Всі пам’ятають надзвичайно талановитого, темпераментного дириґента Василя Кардаша, прекрасного знавця музичного хорового співу. В репертуарі його хору були літургійна музика, українська і західньо-европейська класика, народні, повстанські, героїчні, ліричні пісні і твори сучасних композиторів.
Хор постійно брав участь у посвяченні багатьох українських храмів по всій Манітобі, співали Архиєрейські Літургії, перемагали на всіх фестивалях колядок та народних пісень. Завжди і всюди хор Кардаша був красою і гордістю академій, ювілеїв та річниць.
Моментальна реакція, висока вимогливість до хористів, дисциплінованість і працьовитість були характерними рисами дириґента. Та всі ми любили нашого маестро. Василь Кардаш був глибоко емоційною людиною з добрим серцем і щирою душею.
Завдяки наполегливій праці маестро, відданості та жертвенності всіх співаків колектив добився небувалих успіхів у хоровому мистецтві. Хор, як високопрофесійний колектив виступав, разом з Симфонічною оркестрою Вінніпеґу в найкращих залях Манітоби – Аудіторіюм, Плейгауз, Університет Манітоби.
Неможливо переоцінити, яку величезну та корисну роботу в справі відродження, збереження та популяризації української пісні, української культури й українства зробив, керований Кардашем, колектив. Він об’єднував людей різних фахів – учителів, бізнесменів, архітекторів, лікарів, медсестер, військових, щоб вони пам’ятали, звідки походять.» (Поступ, 7-го липня 2002).
Після тяжкої недуги (1962-63 рр.) Кардаш докінчив студії на Оттавському університеті (славістика й історія) ступенем бакалавра, а в 1964 р. завершив студії на Монтреальському університеті (гуманістика) ступенем маґістра з відзначенням (кум лявде), захистивши тезу: «Картини життя українського народу в ‘Енеїді’ Івана Котляревського».
У січні 1965 року став мистецьким керівником сумівського чоловічого хору «Прометей» у Торонті. При співдії Осередку, він організував дівочий хор «Діброва» та духову оркестру «Батурин», які провадив понад 20 років. Його оркестра і хори виступали на ЕКСПО 67, на відзначенні століття Канади та були з численними концертами у великих містах Канади й Америки. В 1972 р. В. Кардаш з дружиною зорганізував перше такого масштабу турне ансамблів по Европі, чисельністю 250 осіб, виступаючи з концертами в Англії, Бельгії, Німеччині, Італії та Ватикані. Мали виступи на телебаченні, радіо Бі.Бі.Сі. та Радіо Ватикан. 1973р. зарекордовано з хором «Прометей» Архирейську Службу Богу з Патріярхом Йосифом Сліпим. Весною 1975 р. хори «Прометей» і «Діброва» здобули перше місце на Фестивалі хорів Східньої Канади.
Кардаш згармонізував багато підпільних, революційних, повстанських пісень на хори, створив музику до кількох та ряд інструментацій для духової оркестри. Київська газета Хрещатик (26 березня, 2003) так писала про його вклад праці:
«Кардаш був не тільки видатним диригентом зі своєрідною манерою виконання (за словами сучасників, немов спілкувався з ансамблістами мовою очей і пальців), а й композитором. Написав кантати «Україні» на слова Марка Боєслава та «На Святий Вечір» на вірш Богдана Лепкого, «озвучив» чимало повстанських текстів, скажімо «Ні сліз, ні ридань, ні прокльонів». Створив також
інструментальні твори для духового оркестру. »
Разом хори і оркестри Кардаша випустили 15 звукозаписів і в тому числі три подвійних. Завжди активний в організації хорового мистецтва він також був членом-засновником Онтарійської ради
мистецтв, учасником урядових дириґентських семінарів, членом Федерації Хорових Асоціяцій, автором рецензій, статтей і оглядів, друкованих у «Визвольному Шляху», «Аванґардi» та «Гомоні
України», членом Наукового Товариства ім. Шевченка, автором розвідок «Рання поетична творчість Івана Франка», «Психологія маси у ‘Чорній раді’ П. Куліша» та інших. Він також нагороджений Похвальною Грамотою Апостольської Візитатури, Грамотою Блаженнішого Патріярха Йосифа, Почесною Грамотою і ІV-тим ступенем виховника-культурника СУМ, Грамотою Ліґи Визволення України (ЛВУ), Шевченківською медаллю Комітету Українських Канади, медаллю міста Судбури та ін. Їх Святість Папа Іван Павло ІІ нагородив (6 червня, 1989) Василя Кардаша Орденом Св. Григорія Великого - найвищим ступенем нагороди, який Римо Католицька Церква надає мирянам.
1985-ого року на бажання та при співпраці молоді Кардаші створили Українські Молодіжні Ансамблі в складі чоловічого хору «Оріон», дівочого хору «Левада», оркестри «Аванґард», юних барабанщиків та прапороносців.
Працюючи з ансамблями, він формував світогляд та ідейне обличчя ансамблістів. Молодь отримувала не лише музичне, але й національне, патріотичне і релігійне виховання. Літом 1990 р. Бог повів Василя Кардаша з ансамблістами (250 осіб) до завітної мрії – історічної тури до улюбленої рідної України. У цій місії велику допомогу подавав Владика Кир Ізидор Борецький, який був духовним батьком і порадником. Це було незабутнє, тріюмфальне турне по Україні. Ансамблі мали великі успіхи на концертах, парадах, Службах Божих у Львові, Стрию, Тернополі, Івано-Франківську, Коломиї, Каневі та Києві. Українці двох світів з трепетом і сльозами радости з’єдналися - співали разом, раділи і вважали цю зустріч Божим чудом.
За час свого існування Українські Молодіжні Ансамблі записали і випустили касетки і диски: Коляди, «Великодня Архиєрейська Служба Божа», «Різдвяна Архиєрейська Служба Божа», «Воїнам УПА» і «Збудись Могутня Україно», відео-касети «На Великдень всі на гаївку» і про турне по Україні (3 касетки).
Довідавшись про смерть В. Кардаша, Київська газета Хрещатик (26 березня, 2003) присвятила кілька великих сторінок пам’яті відомого дириґента Василя Кардаша під назвою «Одержимий Українець», підкреслюючи його здобутки. Після його смерти дружина маєстро Лариса впорядкувала більшість його композицій, щоб ця частина творчої спадщини не пропала. У цьому місці треба сказати більше про пані Ларису, яка була правою рукою дириґента у веденні
Ансамблями. Про це докладніше описала газета Хрещатик:
«У Канаді став відомим диригентом. Там знайшов свою долю, побравшись з чарівною студенткою Ларисою Хоменко. З нею прожив до самої смерті. Виховали сина Адріяна та доньку Вірляну. Дочекалися онуків. Дружина маестро була найпершою помічницею і порадницею, перебравши на себе чимало обов’язків: переписувала ноти, партитури, вела каталоги репертуару, листування, розсилала платівки туди, де чекали рідного слова й музики. А ще, маючи чудовий художній смак, стилізувала концертові строї. Повсюдно вишукувала стародавні мотиви, щоб прикрасити оригінальними стібками сорочку чи плахту. Навіть докопалася до глибин трипільської культури, аби вишити на сукнях хористок візерунки, що сягають понад 5000-річних джерел».
В. Кардаш подолав великі перешкоди та терпіння в його житті, стаючи політичним активістом і відвертим критиком соціальних, релігійних та політичних несправедливостей. Завдяки підтримці та співпраці щирих християн і патріотів, він присвятив його таланти і віру на розвиток добра в душах і серцях молоді. З юного віку Кардаш навчився відрізняти Божу Мудрість від мудрості світу цього, надхненний словами апостола Павла до Коринтян (3.19) «Цьогосвітня мудрість – у Бога глупота». Бог обдарував дириґента Василя Кардаша не лише мистецькими талантами, але також збагатив його пам’ять великими знаннями і дав йому мудрість вживати ці знання як гостру зброю проти супостатів Бога і України. Маєстро Кардаш, як віруюча людина, був на авдієнції в Митрополита Андрея Шептицького, який благословив юнака на життєво-творчий мистецький шлях словами: «Дитино, сину мій, будь добрим, молися, вчись і працюй, щоб ти був славою для України і для родини!»
22-го березня 2002 р. Василь Кардаш – музикант, композитор, диригент, патріот, виховник молодi, муж, батько та дідо – відійшов у вічність. Українці звідусіль взяли участь у багатолюдному похороні великої людини. Ансамблі жалібно співали йому похоронні відправи, а оркестра «Аванґард» похоронними творами відпровадила свого дириґента в останню дорогу. Тлінні останки Василя Кардаша спочили на гостинній канадській землі, на українському цвинтарі Св. Володимира (Оквіл, Онтаріо, Канада), в секції УПА поруч з батьком Іваном і братом Михайлом. Вічна Їм пам’ять!
* Адаптовано з допису С. Лантуха та Біографічного Довідника до Історії Українців Канади.
Larissa Kardash - Лариса Кардаш December 11, 1927-February 4, 2020
Larissa was born in Sinferopil in Crimea on December 11, 1927. She was the 5th child of Anna and Michael Poshman. Her grandfather Bernard Poshman came from Bremenhoff (North Prussia) along with other professionals to raise the industrial development of Ukraine at the time.
When Larissa was 2 1/2 years old her mother passed away and she was subsequently adopted by her aunt Anna Khomenko and her husband who lived in Kharkiv. Anna Khomenko’s husband, Evstakhiy, was a highly educated agricultural professional.
Larissa lived through the horrors of the Holodomor (Stalin’s famine –genocide) in 1932-33. In March of 1932 her adoptive father along with 80 additional innocent victims in the city were brutally executed by the communist regime as perpetrators of the famine. Her mother was given 10 days to leave Ukraine. Since at that time Crimea was under Russian rule that is where Larissa and her mother went. Given the circumstance, Larissa was returned to her birth father. When Anna was married a second time, she was again able to re-adopt Larissa.
With the onset of WWII in 1939, Larissa’s adopted father was conscripted into the soviet army and was never heard from again. With the oncoming front fast approaching, Larissa and her mother along with thousands of others had a harrowing escape to the West. They ended up in Austria where Larissa worked in a chemical laboratory.
At war’s end, the soviets had occupied half of Austria. People were trying to escape the soviet zone to the western part. In the mayhem, Larissa was separated from her mother. Both Larissa and her mother ended up at DP (Displaced Persons) camps and after searching each other out, finally found each other and Larissa went with her mother to the camp in Salzburg. According to Stalin and Churchill’s agreement, all those that escaped the Soviet Union were to be returned (to be executed or sent to Siberia). Thanks to her mother’s craftiness they were able to stay in the west.
In one of the barracks of the DP camp a Ukrainian Orthodox Church was formed. It was in the church choir which Larissa and her mother sang, that she met Sonya Sakhno with whom she would be reunited in another choir on another continent. It was at this camp that Larissa eagerly learned other skills such as decorative engraving, seamstress sewing and design and was also a nurse’s aide.
In August of 1948, Larissa and her mother headed out to Canada on a work contract as a seamstress. After arriving in Halifax, they had a weeklong train ride across Canada to Vancouver. At the train station in Vancouver they were met by Father Svoboda of the Ukrainian Greek-Catholic Church. He had arranged for Larissa and her mother to stay with one of his parishioners.
Larissa and her mother had worked off their yearlong contract at the seamstress company. In the meantime her mother had reconnected with acquaintances from Salzburg who settled in Toronto. Shortly after, her mother decided for them to move to Toronto. As Larissa had already started singing classes and ballet school, she decided to remain in Vancouver. After completing her seamstress contract Larissa worked at Vancouver General Hospital as a nurse’s aide.
Arriving in Vancouver from Fort William (today known as Thunder Bay) in 1949 was Vasyl Kardash. It was here that Larissa and Vasyl first met. In time, Vasyl took over as conductor of the “Cossack Choir”, organized a church choir and branch of the Ukrainian Youth Association (SUM) and a drama group. Larissa sang in the church choir and had taken part in all of the plays which were produced.
At the start of 1952 Vasyl leaves for Winnipeg to take over the men’s choir and shortly thereafter he expands it to create a mixed choir. In 1953 Larissa arrives in Winnipeg.
Larissa completes the “Marvel Beauty School” course and enters the “Hairstyling Contest of Manitoba” at which she wins the silver medal and an expenses paid trip to Toronto for an additional hairstyling course.
Father Simon Yhezkhyk of St. Nicholas Church in Winnipeg wed Larissa and Vasyl on Wednesday, November 28, 1956. The honeymoon was a trip to the movie theater. Back to work on Thursday morning.
Eventually they bought a property on the bank of the Red River and built a home. April 13, 1959 their daughter Virlana was born.
Due to total exhaustion from his job and community workload, Vasyl fell gravely ill. Realizing that this torrid pace cannot go on, they decide to move to Ottawa in September of 1961 where Vasyl would continue his studies at university. Larissa puts her talents as a hairstylist to work from their home in order to pay the bills. It is in Ottawa that their son Adrian is born in March of 1962.
In January of 1965, Larissa and her family move to Toronto where Vasyl, at the request of the previous conductor, takes over the Ukrainian men’s choir “Prometheus”.
In 1970, Larissa and Vasyl renew the traditional form of the Easter ritual dances (Hayivky). Vasyl researches the musical repertoire and Larissa researches the steps and figures involved. This tradition has spread to many Ukrainian communities throughout the diaspora.
Behind every great man is a great woman, and Vasyl was the first to admit and acknowledge that Larissa was a tremendously hardworking, dedicated woman, wife and mother. She was unselfish and an incredible worker.
Larissa was the right hand of the conductor in leading the ensembles. She was the primary helper and advisor taking on a multitude of obligations. She transcribed notes and scores, kept a catalogue of repertoire, prepared concert programs, took care of correspondence, sent recordings and notes throughout the diaspora from South America to Australia wherever they were requested. Having gifted artistic taste, she designed all of the concert uniforms for CYM ensembles and later for the Ukrainian Youth Ensembles. It was Larissa’s idea to create the junior drum corps (mini-band) as a component of the Ukrainian Youth Ensembles. She did the work of 20 women.
Larissa loved studying Ukraine’s rich archeological heritage, history and culture and incorporated ancient motifs into the creation and design of ensembles’ uniforms. In subsequent years, her designs were imitated by other ensembles.
After Vasyl’s passing, Larissa continued working on his behalf and had many of his compositions, instrumentations and arrangements copied to a computerized format so that this musical legacy would not be lost. She also took it upon herself to transfer the previous 3 decades of recordings into CD format.
Larissa volunteered at her parish of St. Volodymyr’s in Thornhill. She provided notes for the church choir at her parish as well as other parishes. She helped out in the kitchen and at the Friday Perogie Nights.
Her home was always open and welcoming. It was always the last stop for Christmas carollers. She was always well known for her hearty Christmas borscht, or as the carollers referred to it, “garlic soup”.
In later years after the passing of her husband, the work of the ensembles subsided and she was finally able to enjoy living in a home instead of an office. She now had the opportunity to finally live a normal family life and had the opportunity to watch and take pride in her grandchildren grow and develop. Living with her son’s family for 13 years introduced another form of chaos into her life. The yelling, the screaming, the cats and kittens, the dogs, the racoons and various other animals demonstrated her patience and understanding.
A religious woman, Larissa prayed the rosary daily for her family. Each member had a specific rosary that she used to pray for and with. In 2013 she finally had the opportunity to join a pilgrimage tour to Fatima, Lourdes and other sites. To make sure she didn’t end up in another part of the world she was accompanied by her granddaughter Kalyna.
Her son’s family have been her caregivers for her last 16 years. Regardless of her situation she always kept smiling and laughing. She will be greatly missed by all of us.
Лариса Кардаш
11-ого грудня 1927 - 4-ого лютого 2020
Лариса народилася в Криму, в Симферополi 11-го грудня 1927 р. Лариса мала два i пiв роки як померла рiдна мама Анна. Після її смерти адоптувала тета Анна (Анета) Xoменко, котра жила тодi зi своїм чоловiком Євстахiєм Хоменко в Харковi i своїх дiтей не мали.
В 1932-33 роках Лариса пережила голодомор. В березнi 1932 р., її батька, Євстахiя Хоменка разом з iншими чоловiками (около 80 осiб) було розстрiляно i в газетi подано їх прiзвища як шкiдникiв, що спричинили голод. Лариса з мамою приїхали до Сiмферополя. Мама влаштувалась працювати в Наркомземi (Народний Комесарiят Земледелiя) кресляркою, а силою обставин змушена була вiддати назад до рідного тата.
За цей час Ларисавже пiдросла i пiшла до першої кляси. В мiжчасi тета-мама вийшла другий раз замiж. Бабуня Єфросинiя також жила в неї i вона знов узяла Ларису до себе. Вже в Сiмферополi Лариса закiнчила другу клясу в звичайнiй школi, а 3-тю, 4-ту, 5-ту i початок 6-ої (до початку вiйни) в музичнiй школi, де також було музичне навчання і вона там брала лекцiїфортепiяно.
Наступив 1939 рiк. Почались вiйни. В Совєтському Союзi почалась мобiлiзацiя до вiйська. Мобiлiзували i маминого чоловiка Герасима Прудника. Дальша його доля не вiдома.
Прибувши до Одесси Лариса з мамою були заладували в товарнi вагони i скорим темпом поїхали до Австрiї. Коло Леобена розмiстили тимчасово в лагерi, призначаючи до рiзних праць. Ларису призначили до хемiчної лабораторiїна заводi Донавiц в Леобенi, що лежав у пiднiжжя гiр Альп.
Скінчилась війна. В той час почали органiзуватися табори втiкачiв, т. зв. D.P. (Displaced Persons Lagers). Лариса з мамоюопинилась в таборi в Зальцбурґу. В той час Зальцбурґ був пiд американською окупацiєю.
Совєти вимагали, згiдно з домовленням Сталiна з Черчилем, повернення усiх втiкачiв з Радянського Союзу. Почались рiзнi комiсiї i перевiрки.Опинившись в безвихiднiй ситуацiї, щоб рятуватись, мама попросила одного священика з Галичини, котрий жив у їхньому барацi ч.9 щоб вiн написав нам якусь посвiдку про наш побут в Галичинi. На щастя вiн мав зi собою бланкети-посвiдки хрещення дiтей i вiн написав в Ларисанїй посвiдцi що вона є хрещена 11.12.1928 р. в селi Пристань, Галичина. Це врятувало. Усiх бувших совєтських горожан хто не мав таких документiв забрали назад до Совєтського Союзу де їх чекав або вивiз на Сибiр, або розстрiл.
В короткому часi в їхньому таборi в одному з баракiв була зорганiзована Українська Православна Церква, отець Фотiй був священиком, Iван Козачок був дириґентом хору в якому спiвала мама, Лариса, Соня Сахно i iншi. В їхньому барацi двох парубкiв створили маленький варстат виробу дерев’яних касеток вдекоровуючи їх рiзьбою. Лариса їм допомагала i так навчилась декоративної рiзьби. В таборi Парш, що лежав на другому кiнцi Зальцбурґу вiдкрилась мала кравецька майстерня, котру провадили двi кравчинi-росiянки. Мама пiслала до них на працю, щоб навчилась шити. Пiзнiше в їхньому таборi вiдкрили курс крою, що його провадила, одна австрiячка. Закiнчила i цей курс. Пiзнiше УНРА зорганiзувала курс Nurses Aides в таборi Парш. Лариса i той курс скiнчила, вiдбувши практику в шпиталi. Так замiсть бiгати i пустувати з дiтворою набувала знання, котрi в життi дуже придалися.
В серпнi 1948 року Лариса з мамоювиїхали до Канади по кравецькому контракту. З Галiфаксу подiлили їх на групи, залежно вiд призначення. З мамою були призначенi до Ванкуверу. Їхали поїздом через цiлу Канаду. За тиждень приїхали. На стацiїзустрiв їх о. Свобода з УкраїнськоїГреко-Католицької церкви. Вiн примiстив їх в одної з його парафiянок.
Вiдробили однорiчний контракт в кравецькiй компанiї. За цей час мама нав’язала контакт зi своїми знайомими зi Зальцбурґу, що осiли в Торонто. По деякiм часi виїхала вона до Торонто. Ларуса надалi залишилась у Ванкуверi, бо вже почала брати лекцiї спiву i записалась до балетної школи. Також вiдпрацювавши контракт в кравецькiй компанiї, почала працювати в шпиталю у Vancouver General Hospital як Nurses Aide.
В 1949 р. приїхав з Форт Вiллiям до Ванкуверу Василь Кардаш. Тут вони i запiзнались. З часом Василь перебрав дириґентуру “Козацького хору” i створив церковний хор. З iншими колєґами-кацетникамi, що вже жили у Ванкуверi створили осередок СУМ i драм-гурток. В усiх п’єсах Лариса брала участь.
З початком 1952 р. Василь виїзджає до Вiннiпеґу. Перебирає чол. Хор “Думка” при Iнститутi “Просвiта” i на його основi створює мiшаний хор. В 1953 роцi переїзджає i Лариса до Вiннiпеґу. Поступає до фризiєрськоїшколи “Marvel Beauty School” з огляду на кращi умови. Успiшно її закiнчила i на “Hairstyling Contest of Manitoba” здобула 2-ге мiсце, Срiбну Медаль i безкоштовну поїздку до Торонто на додатковий двотижневий курс у фризiєрствi.
28-го листопада 1956 р. Ларуца і Василь поженились. Шлюб давав о. Семен Їжик в церквi Св. Отця Миколая, Вiннiпеґ. Купили льот на 193 Scotia Str., що лежав над рiкою Red River i будували хату.
13-ого квітня 1959р. народилась доня Вiрляна. Василь працює машинiстом в Bristol Aircraft, а вечорами вiдбуває проби з хорами, засiдання i т. д. Викладав дириґентуру на дякiвському курсi манiтобської епархiї у Вiннiпеґу в Кадедрi св. Володимира, на семiнарi в Судбурах i т. п. Вiд перевантаження Василь тяжко захворiв. Розумiючи, що так далi працювати неможливо, вiн вирiшив пiти на студiї до Оттави. Тато Василя Iван Кардаш разом з хворим братом залишаються у Вiннiпезi, а Лариса з Василем i дворiчною Вiрляною виїзджаютьдо Оттави з початком вересня 1961р.
12-ого березня 1962р. народжується син Адрiян. Лариса потрошки заробляєфризiєрством приватно в хатi, щоб оплатити хатнi i унiверситетськi видатки.
2О-го сiчня 1965 року Василь перебрав чол. хор “Прометей” при Осередку СУМ в Торонті. Осiнню органiзує дiвочий хор “Дiброву”, a 1967 - духову оркестру “Батурин”. 1970 року Кардашi вiдновили у традицiйнiй формi виведення гаївок. Для цього Василь пiдшукав вiдповiдний музичний репертуар, а Лариса зайнялася пiдшукуванням вiдповiдних крокiв i фiґур для їх виведення.
Лариса була правою рукою дириґента у веденні Ансамблями. Вона була найпершою помічницею і порадницею, перебравши на себе чимало обов’язків: переписувала ноти, партитури, вела каталоги репертуару, листування, розсилала платівки і ноти по діяспорі. Від Пулодневої Америки до Австралії. Маючи чудовий художній смак, стилізувала всі концертові строї. Повсюдно вишукувала стародавні мотиви. Це була Лариси ідея щоби створити юній барабанчики як частина УМА.
Після Василевої смерти Лариса впорядкувала більшість його композицій, щоб ця частина творчої спадщини не пропала. Також випустула попередні рекордування на CD.
Останнями роками Лариса допомагала в свої парафії святого Володимира y Thornhill з нотами для церковного хору, в кухні і також підчас Perogie Nights.
Лариса любила вивчення багатої археологічної спадщини України, історії та культури. Її дім завжди був відкритим і вітаючи. Це завжди була остання зупинка колядників на Свят Вечір, де Лариса завжди була добре відома за її борщ, або, як колядники звали, "часникова зупа". Вона неймовірно тяжко працювала. У наступні роки після смерти свого чоловіка, робота ансамблів перестала для неї і вона нарешті мала нагоду житти в домі замість офісу. Тепер вона мала можливість, жити нормальним життям і могла спостерігати і тішатися своїми внуками і в їхньому розвитку.
Релігійна жінка, Лариса молила Вервитцю щодня за свою родину. Для кожного члена мала окрему Вервитцю для молитви за них. У 2013 вона, нарешті, мала можливість на туру до Фатіми, Люрду та інші релігійні місця паломництва. Для певности щоб вона не опинилася в іншій частині світу, вона супроводжувалася з її внучкою Калиною.
Життя з родиною сина протягом 14 років представила іншу форму хаосу в її життя. Крики, коти і котенята, собаки, рачки і різні інші тварини демонстрували її терпиливість і зрозуміння.
Незалежно від її ситуації вона завжди мала посмішку.