Maestro Vasyl Kardash was born in the village of Novosilka, district Pidhayt’si, Ternopil region,
Ukraine, in the nationally conscious family of Ivan and Tekla (Pjurkiv) Kardash. His father was a
head desiatnyk (officer) in the Ukrainian Halych Army (UHA), and was wounded in the battles
for Lviv, for which he was awarded with meritorious service crosses. After immigrating to
Canada, Ivan was promoted to the rank of bulavnyj (senior officer). Educated as an agronomist,
Ivan Kardash was also a social activist who organized: Sokoly, cultural centres, Prosvita , drama
groups, public schools, the publication Silsky Hospodar, an orchestra, consumer and credit
unions, and district dairies, most of which he headed.
Vasyl Kardash was an excellent student throughout primary and secondary schools. In 1938-
1939 he graduated with honours in a conductor’s program associated with Prosvita from the
Lviv Conservatory. At a very young age he began to reveal a talent for composition and began to
write music, such as Na Sviatyj Vechir (On the Holy Eve) to words written by Bohdan Lepkyj,
which he later developed into full choral and orchestral pieces. In Novosilka he conducted the
school, community and church choirs and a brass and woodwind orchestra. Under Soviet
occupation, in the spring of 1940 at the Pidhayetchyna choir festival Kardash, although the
youngest conductor, was awarded first prize. In contrast to others, his choir did not perform
any Soviet songs. A government commission from Kyiv noticed this talented young man and
offered him state funding for studies in Moscow, and later in Italy. However, at that time
Kardash was already second in command (pid-rayonovy) in the youth wing of the Organization
of Ukrainian Nationalists (OUN), a Ukrainian resistance organization, and so he declined the
promising offer. From the summer of 1941, while Ukraine was under German occupation, Vasyl
Kardash, codename V’jun, ascended as head of the regional youth unit of OUN in Pidhayetchyna.
According to his senior officers, the Pidhaytsi district was exemplary. Other youth, even from as
far as Kryvorizya (Eastern Ukraine) and Zasiannya, (Western Ukraine) were sent there for
practical leadership training.
Kardash oversaw the regional relations of the organization, as well as the National Youth
Leadership’s contacts with the Eastern regions. He was also in charge of the region’s
underground printing-house, which was located in his family home. He underwent OUN’s
(Aktyvu) ideological and political training and took a correspondence course in political
sciences from the Podyebrady academy. In the spring of 1943 he graduated with honours in
senior officer’s training in the Slavyatyn forest, led by instructors from the legion of Roman
Chuprynka Shukhevych.
On August 26, 1943, the German Gestapo arrested Vasyl Kardash along with his father and
brother Mykhaylo. They were incarcerated as political prisoners in Nazi prisons in Berezhany,
Ternopil and Lviv (Lontsky Street–the most brutal prison), and then were subjected to the
horrors of concentration camps in Auschwitz, Mauthausen, Melk and Ebenesee. On May, 6,
1945, near death, they were freed by American forces. On his left arm Vasyl bore a haunting
memory of this period– a tattoo of his German prisoner number 155108.
After liberation, in Munich Kardash while furthering his musical studies also graduated with a
degree in political science at the Ukrainian Graduate School of Economics. There he conducted a
choir for a papal apostolic visit, and a male choir of the Ukrainian Student Community, performing songs of the Ukrainian Insurgent Army (UPA). In 1946 he arranged and performed, for the first time in the diaspora, the UPA march No More Suffering. In this period, he was also a member of the regional Youth Leadership of OUN, and participated in the establishment of the Ukrainian Youth Association (UYA) in the diaspora.
In the fall of 1948, Kardash emigrated to Canada, and between 1949 and 1952 in Vancouver,
alongside his full-time work, he conducted the choirs of the UYA and Ukrainian Orthodox
community in Vancouver. As an ethno-cultural adviser to the UYA, he also organized national
commemorative celebrations and theatrical performances. After moving to Winnipeg, from 1952 to 1961 Kardash conducted the men’s, women’s and mixed choirs of the Prosvita Institute in Winnipeg. In an article dedicated to the memory of Vasyl Kardash, Yaroslav Tsvyk, a former choir-member, wrote the following:
“In 1952 Vasyl Kardash became a well known conductor in Winnipeg….Here passed his almost 10-year musical epoch. It was here he married the beautiful and talented Larissa Chomenko,
and it was here his daughter Virlana was born.
Everybody remembers the extraordinarily talented, spirited conductor Vasyl Kardash,
wonderfully knowledgeable in musical choral singing. The repertoire of his choir consisted of
liturgical, Ukrainian and western European classics, folkloric, insurgent, heroic, lyrical songs
and works of contemporary composers.
His choir regularly took part in the consecrations of many Ukrainian churches throughout all
Manitoba; they sang pontifical liturgies; won first place at all carol and cultural festivals.
Whenever and wherever Kardash’s choirs appeared, they were the gem and pride of academies,
jubilees or anniversaries.
Instant responses, high expectations of choristers, discipline, diligence – these were the
conductor’s trademarks. All of us loved our maestro. Vasyl Kardash was a deeply passionate
person with a kind heart and sincere soul.
Thanks to the maestro’s persistent work, the devotion and sacrifice of all singers, the collective
achieved unbelievable successes in the choral arts. The choir, a highly professional collective,
performed together with the Winnipeg Symphony Orchestra at the best concert venues in
Manitoba – Auditorium, Playhouse, University of Manitoba.
One cannot overestimate the enormous and beneficial work of the Kardash-led choirs in the
renaissance, preservation and popularization of Ukrainian song, culture, and life. He united all
walks of people – teachers, businessmen, architects, doctors, nurses, soldiers – in order to
remind them of their roots.” (Postup, July 7, 2002).
After a difficult illness (1962-1963), Kardash finished his studies at the University of Ottawa (in
linguistics and history) with a Bachelor of Arts degree. In 1964 at the University of Montreal he
obtained his Master’s degree in humanities with honours (cum laude), defending his thesis
Depictions of Life of Ukrainian People in I.P. Kotlyarevsky’s Eneida.
From January 1965 he became the conductor of the UYA’s men’s choir Prometheus in Toronto.
He subsequently organized a women’s choir Dibrova and a brass band Baturyn, all of which he
conducted for 20 years. His orchestra and choirs performed at EXPO-67 (the International
Exhibition in Montreal) to commemorate the centennial anniversary of Canada, and they gave
numerous concerts in Canada and the USA. In 1972 he organized, together with his wife, a first
ever tour of the three ensembles through Europe, performing in England, Belgium, Germany,
Italy and the Vatican. Their performances were broadcast on television, BBC Radio and Radio
Vatican. In 1973 Kardash recorded the Pontifical Divine Liturgy celebrated by His Beatitude
Cardinal Josyf Slipyj, Patriarch of the Ukrainian Catholic Church and Most Reverend Kyr Isidore
Borecky, Ukrainian Catholic Bishop of Toronto and Eastern Canada. In the spring of 1975 the
choirs Prometheus and Dibrova won first place at an Eastern Canadian choir festival.
Maestro Kardash arranged many revolutionary, underground, insurgent songs for choirs,
composed music for a number of them and an array of instrumentations for brass orchestra.
The Kyiv newspaper Kreshchatyk [26, III, 2003] describe Kardash’s contributions in the
following way:
“Kardash was not just a well-known conductor with an original manner (contemporaries
commented that it was like he communicated with his singers and musicians with the language
of eyes and fingers) but a composer as well. He composed the cantata ‘For Ukraine’ to the words
of Marko Boyeslav and ‘On the Holy Eve’ to a poem by Bohdan Lepkyj; he also transcribed many
insurgent manuscripts, for example, ‘Neither tears, nor lamentations, nor curses.’ He also
created instrumental pieces for brass orchestras.”
In total, Kardash’s choirs and bands released fifteen recordings including 3 double-albums.
Always active in the choral arts, artistically directing the choirs, he was also a founding member
of the Ontario Folk Arts Council, a participant of government conductor’s seminars, and a
member of the Federation of Choir Associations. He was the author of reviews, articles,
editorials published by Vyzvolny Shlyakh (Liberating Path), Avangard (Vanguard) and Homin
Ukrainy (Ukrainian Echo); a member of Taras Shevchenko Scientific Society; and a research
author on the Early poetic works of Ivan Franko, The psychology of masses in the Chorna Rada,
by Pantelemon Kulish and others. His awards included: Distinguished Edict of the Papal
Apostolic Visitation, certificate of Blessed Patriarch Joseph Slipyj, Honorary Certificate and the
4-th Order cultural-councillor of the UYA, honorary merit of the League for the Liberation of
Ukraine, the Shevchenko Medal of the Ukrainian Canadian Congress, medal of the City of
Sudbury and others. On June 8, 1989 His Holiness Pope John-Paul II awarded Kardash with the
Order of St. Gregory the Great, the highest honour awarded by the Roman Catholic Church to
laypersons.
In 1985, Kardash upon the request and with the cooperation of youth, founded the Ukrainian
Youth Ensembles, which consisted of the men’s choir Orion, women’s choir Levada, brass band
Vanguard, along with a Junior Drum Corps and Colour Guard. Youth not only received musical
training, but also cultural, religious and political formation as well. In the summer of 1990, God
led Kardash and the 250 members of the ensembles to his cherished dream – a historic tour of
his beloved native Ukraine. During this trip, the Ensembles received tremendous support from
Bishop Isidore Borecky, who was their spiritual father and mentor. The tour through Ukraine
was unforgettable and triumphant. The Ensembles achieved great successes at concerts,
parades, and liturgies in L’viv, Stryj, Ternopil, Ivano-Frankivsk’, Kolomyja, Kaniv and Kyiv.
Ukrainians from two sides of the world with exhilaration and tears of joy united into one, sang
together, rejoiced and considered this meeting God’s miracle.
Since their inception, the Ukrainian Youth Ensembles have released numerous cassettes and
compact discs, such as: Christmas Carols, The Easter Pontifical Divine Liturgy, The Christmas
Pontifical Divine Liturgy, To the UPA Fighters, Awake Mighty Ukraine, video cassettes At Easter
– Everyone to Hayivku, and 3 video cassettes of the tour through Ukraine.
After hearing of Kardash’s death, the Kyiv newspaper Khreshchatyk (26 III 2003) dedicated
several, full pages to his memory under the heading “Distinguished Ukrainian,” highlighting
his many achievements. After the conductor’s death his wife Larissa compiled many of his
compositions in order to preserve his artistic contributions. Here it is noteworthy to say more
about Mrs. Larissa, who was the conductor’s right hand with respect to his work with the
Ensembles. Khreshchatyk also wrote: “In Canada he became a famous conductor. He found his
destiny there, being married to a pretty student, Larissa Chomenko. They lived together until
his death. They raised a son Adrian and a daughter Virlana. They became grandparents. The
maestro’s wife was his first helper and advisor, taking upon herself many obligations: she
rewrote notes, scores, catalogued the repertoire, correspondences and sent recordings to places
where native word and music were desired. Having a beautiful artistic taste she created the
concert costumes and uniforms. She researched and discovered ancient patterns to decorate
shirts and blouses with original embroidery. She even dug back to the Trypillyan culture, for
sources of embroidery patterns for dresses that are over 5000 years old”.
V. Kardash overcame many obstacles and much suffering in his life, becoming a political activist
and an outspoken critic of social, religious and political injustices. Thanks to the support and
cooperation of sincere Christians and Ukrainian patriots, he used his many talents and faith to
channel good into the souls and hearts of youth. From early on maestro V. Kardash learned to
differentiate God’s wisdom from wisdom of this world, being inspired by St. Paul’s words to the
Corinthians: “For the wisdom of this world is foolishness with God” (1 Cor. 3.19). God endowed
the conductor Kardash not only with many artistic gifts, but he also enriched his intellect with
great knowledge and gave him this to use as a sharp weapon against opponents of God and
Ukraine. As a person of faith, Mr. Kardash had an audience with Metropolitan Andryj Sheptytskyj, who blessed him as a young man on his life-creating artistic and intellectual path with the words: “Child, my son, be kind, pray, study and work, so that you may become the pride of Ukraine and your family!”
On March, 22, 2002, the musician, composer, conductor, mentor of youth, husband, father, and
grandfather, departed for eternity. Ukrainians from all over the world took part in the funeral of
this great person. The Ensembles mournfully sang for him at the funeral services, while the
Vanguard band played funeral hymns and led their conductor on his last journey. The remains
of Vasyl Kardash rest in hospitable Canadian soil at the Ukrainian Cemetery of St. Volodymyr
(Oakville, Ontario, Canada), in the UPA section, beside his father and brother. May their
memory be eternal!
* Adapted from materials by S. Lantuch and The Biographical Directory of the History of Ukrainian Canadians.
Маeстро Василь Кардаш народився в с. Новосілка, Підгаєцького повіту на Тернопільщині в національно свідомій родині Івана і Теклі (П’юрків) Кардаш. Підчас першої світової війни його тато Іван був старшим десятником Української Галицької Армії (УГА), воюваві був ранений у боях за Львів, нагороджений хрестами заслуги. На еміґрації був піднесений до ранґи булавного. За фахом аґроном, Іван Кардаш також був суспільно-громадський активіст: організував товариства «Соколи», «Народні Доми», «Просвіти», «Сільський Господар», драмгуртки, рідні школи, оркестру, споживчі й кредитові кооперативи, та райoнні молочарні i більшість з них він очолював.
Василь Кардаш був відмінником навчання в народній і середній школах. В 1938-39 роках з відзначенням закінчив курс дириґентури з рамени Товариства «Просвіта» за програмою Львівської Консерваторії. В дуже ранньому віці з’являються в нього композиційні зародки декотрих музичних творів, як наприклад «На Святий Вечір» до слів Б. Лепкого, котрі з часом розвиваються в закінчені хорові та оркестрові твори. В Новосілці він провадив шкільний, клубний і церковний хори та духову оркестру. За совєтської окупації весною 1940 р. на фестивалі хорів Підгаєччини В. Кардаш, хоч наймолодший з дириґентів, здобув перше місце. На відміну від інших, його хор не співав жодної совєтської пісні. Урядова комісія з Києва помітила талановитого юнака і запропонувала йому навчання в Москві, а потім в Італії за державний кошт. Але Кардаш в той час був вже підрайоновим Юнацтва Організації Українських Націоналістів (ОУН) і на ці багатообіцяючі принади не пішов. Від літа 1941 р. за німецької окупації Василь Кардаш, псевдо «В’юн», призначений на пост Повітового Юнацтва ОУН Підгаєччини. Згідно з оцінками вищихЮнацьких інстанцій Підгаєцький повіт був зразковим. Сюди присилали на практичний вишкіл в роботі провідників з інших теренів, навіть з найвіддаленіших окраїн від Криворіжчини до Засяння.
Василь Кардаш керував обласними зв’язками ОУН,та контактами Крайового Проводу Юнацтва зі східнимиобластями, також був шефом підпільної обласної друкарні,приміщеної в їхній хаті. Він перейшов ідеологічно-політичнийвишкіл Активу ОУН, брав кореспонденційний курс з ВисокоїШколи Політичних Наук (ВШПН) у Подєбрадах. Весною 1943р. В. Кардаш пройшов і з відзначенням закінчив вишкілстарших підстаршин у Слав’ятинському лісі, який провадилиінструктори з леґіону Р. Шухевича.
26-ого серпня, 1943 року німецьке ґестапо заарештувало В. Кардаша, його батька та брата Михайла. Вони разом були політв’язнями німецьких тюрем у Бережанах, Тернополі, Львові (на вул. Лонцького), а також пережили жахіття концтаборів Авшвіц, Мавтгавзен, Мельк і Ебензее. 6-го травня 1945 року їх, вже ледве живих, визволили американські війська. На руці Василя на прикру згадку залишивсявитатуйований номер німецького в’язня «155108».
На волі, в Мюнхені, здавши екстерном матуру, Василь Кардаш студіював політичні науки на Український Економічній Високій Школі (УЕВШ) та поглиблював музичні студії. Там він провадив хор Апостольської Візитатури та чоловічий хор Української Студентської Громади, який виконував повстанські пісні. Аранжував і вперше на еміграції (1946 р.) виконав марш УПА «Вже досить мук». В тому періоді був членом Теренового Проводу Юнацтва ОУН і брав участь упрацях ініціятивної групи відновлення Спілки Української Молоді (СУМ) на чужині.
Осінню 1948 року Василь Кардаш емігрував до Канади. В 1949-52 рр., поряд з щоденною працею, керував сумівським і церковним хорами української православної громади у Ванкувері. Як культосвітній референт Осередку СУМ займався також влаштуваннямнаціональних свят і театральних вистав. У Вінніпезі, куди переїхав з Ванкуверу, від 1952 до 1961 рр. Кардаш був дириґентом хорів (чоловічий, жіночий, і мішаний) при Інституті «Просвіта». Встатті присвяченій пам’яті великого диригента, колишній хорист Ярослав Цвик писав:
«В 1952 році Василь Кардаш став відомим дириґентом у Вінніпезі…. Тут пройшла його майже 10 річна музична епопея. Тут вінодружився з гарною і талановитою Ларисою Хоменко, тутнародилaся його дочка Вірляна.
Всі пам’ятають надзвичайно талановитого, темпераментного дириґента Василя Кардаша, прекрасного знавця музичного хорового співу. В репертуарі його хору були літургійна музика, українська і західньо-европейська класика, народні, повстанські, героїчні, ліричні пісні і твори сучасних композиторів.
Хор постійно брав участь у посвяченні багатьох українських храмів по всій Манітобі, співали Архиєрейські Літургії, перемагали на всіх фестивалях колядок та народних пісень. Завжди і всюди хор Кардаша був красою і гордістю академій, ювілеїв та річниць.
Моментальна реакція, висока вимогливість до хористів, дисциплінованість і працьовитість були характерними рисами дириґента. Та всі ми любили нашого маестро. Василь Кардаш був глибоко емоційною людиною з добрим серцем і щирою душею.
Завдяки наполегливій праці маестро, відданості та жертвенності всіх співаків колектив добився небувалих успіхів у хоровому мистецтві. Хор, як високопрофесійний колектив виступав, разом з Симфонічною оркестрою Вінніпеґу в найкращих залях Манітоби – Аудіторіюм, Плейгауз, Університет Манітоби.
Неможливо переоцінити, яку величезну та корисну роботу в справівідродження, збереження та популяризації української пісні, української культури й українства зробив, керований Кардашем, колектив. Він об’єднував людей різних фахів – учителів, бізнесменів, архітекторів, лікарів, медсестер, військових, щоб вони пам’ятали, звідки походять.» (Поступ, 7-го липня 2002).
Після тяжкої недуги (1962-63 рр.) Кардаш докінчив студії на Оттавському університеті (славістика й історія) ступенем бакалавра, а в 1964 р. завершив студії на Монтреальському університеті (гуманістика) ступенем маґістра з відзначенням (кум лявде), захистивши тезу: «Картини життя українського народу в ‘Енеїді’ Івана Котляревського».
У січні 1965 року став мистецьким керівником сумівського чоловічого хору «Прометей» у Торонті. При співдії Осередку, він організував дівочий хор «Діброва» та духову оркестру «Батурин», які провадив понад 20 років. Його оркестра і хори виступали на ЕКСПО 67, навідзначенні століття Канади та були з численними концертами у великих містах Канади й Америки. В 1972 р. В. Кардаш з дружиноюзорганізував перше такого масштабу турне ансамблів по Европі, чисельністю 250 осіб, виступаючи з концертами в Англії, Бельгії,Німеччині, Італії та Ватикані. Мали виступи на телебаченні, радіо Бі.Бі.Сі. та Радіо Ватикан. 1973р. зарекордовано з хором «Прометей»Архирейську Службу Богу з Патріярхом Йосифом Сліпим. Весною 1975 р. хори «Прометей» і «Діброва» здобули перше місцена Фестивалі хорів Східньої Канади.
Кардаш згармонізував багато підпільних, революційних, повстанських пісень на хори, створив музику до кількох та ряд інструментацій для духової оркестри. Київська газета Хрещатик (26 березня, 2003) так писала про його вклад праці:
«Кардаш був не тільки видатним диригентом зі своєрідною манерою виконання (за словами сучасників, немов спілкувався з ансамблістами мовою очей і пальців), а й композитором. Написав кантати «Україні» на слова Марка Боєслава та «На Святий Вечір» на вірш Богдана Лепкого, «озвучив» чимало повстанських текстів, скажімо «Ні сліз, ні ридань, ні прокльонів». Створив такожінструментальні твори для духового оркестру. »
Разом хори і оркестри Кардаша випустили 15 звукозаписів і в тому числі три подвійних. Завжди активний в організації хорового мистецтва він також був членом-засновником Онтарійської радимистецтв, учасником урядових дириґентських семінарів, членом Федерації Хорових Асоціяцій, автором рецензій, статтей і оглядів, друкованих у «Визвольному Шляху», «Аванґардi» та «ГомоніУкраїни», членом Наукового Товариства ім. Шевченка, автором розвідок «Рання поетична творчість Івана Франка», «Психологія маси у ‘Чорній раді’ П. Куліша» та інших. Він також нагороджений Похвальною Грамотою Апостольської Візитатури, Грамотою Блаженнішого Патріярха Йосифа, Почесною Грамотою і ІV-тимступенем виховника-культурника СУМ, Грамотою Ліґи Визволення України (ЛВУ), Шевченківською медаллю Комітету Українських Канади, медаллю міста Судбури та ін. Їх Святість Папа Іван Павло ІІ нагородив (6 червня, 1989) Василя Кардаша Орденом Св. Григорія Великого - найвищим ступенем нагороди, який Римо Католицька Церква надає мирянам.
1985-ого року на бажання та при співпраці молоді Кардашістворили Українські Молодіжні Ансамблі в складі чоловічого хору«Оріон», дівочого хору «Левада», оркестри «Аванґард», юних барабанщиків та прапороносців.
Працюючи з ансамблями, він формував світогляд та ідейне обличчя ансамблістів. Молодь отримувала не лише музичне, але й національне, патріотичне і релігійне виховання. Літом 1990 р.Бог повів Василя Кардаша з ансамблістами (250 осіб) до завітної мрії – історічної тури до улюбленої рідної України. У цій місії велику допомогу подавав Владика Кир Ізидор Борецький, який був духовним батьком і порадником. Це було незабутнє, тріюмфальне турне по Україні. Ансамблі мали великі успіхи на концертах, парадах, Службах Божих у Львові, Стрию, Тернополі, Івано-Франківську, Коломиї, Каневі та Києві. Українці двох світів з трепетом і сльозами радостиз’єдналися - співали разом, раділи і вважали цю зустріч Божим чудом.
За час свого існування Українські Молодіжні Ансамблі записали і випустили касетки і диски: Коляди, «Великодня Архиєрейська Служба Божа», «Різдвяна Архиєрейська Служба Божа», «Воїнам УПА» і «Збудись Могутня Україно», відео-касети «На Великдень всі на гаївку» і про турне по Україні (3 касетки).
Довідавшись про смерть В. Кардаша, Київська газета Хрещатик (26 березня, 2003) присвятила кілька великих сторінок пам’яті відомого дириґента Василя Кардаша під назвою «Одержимий Українець», підкреслюючи його здобутки. Після його смерти дружина маєстроЛариса впорядкувала більшість його композицій, щоб ця частина творчої спадщини не пропала. У цьому місці треба сказати більше про пані Ларису, яка була правою рукою дириґента у веденніАнсамблями. Про це докладніше описала газета Хрещатик:
«У Канаді став відомим диригентом. Там знайшов свою долю, побравшись з чарівною студенткою Ларисою Хоменко. З нею прожив до самої смерті. Виховали сина Адріяна та доньку Вірляну. Дочекалися онуків. Дружина маестро була найпершою помічницею і порадницею, перебравши на себе чимало обов’язків: переписувала ноти, партитури, вела каталоги репертуару, листування, розсилала платівки туди, де чекали рідного слова й музики. А ще, маючи чудовий художній смак, стилізувала концертові строї. Повсюдно вишукувала стародавні мотиви, щоб прикрасити оригінальними стібками сорочку чи плахту. Навіть докопалася до глибин трипільської культури, аби вишити на сукнях хористок візерунки, що сягають понад 5000-річних джерел».
В. Кардаш подолав великі перешкоди та терпіння в його житті, стаючи політичним активістом і відвертим критиком соціальних, релігійних та політичних несправедливостей. Завдяки підтримці та співпраці щирих християн і патріотів, він присвятив його таланти і віру на розвиток добра в душах і серцях молоді. З юного віку Кардаш навчився відрізняти Божу Мудрість від мудрості світу цього, надхненний словами апостола Павла до Коринтян (3.19) «Цьогосвітня мудрість – у Бога глупота». Бог обдарував дириґента Василя Кардаша не лише мистецькими талантами, але також збагатив його пам’ять великими знаннями і дав йому мудрість вживати ці знання як гостру зброю проти супостатів Бога і України. Маєстро Кардаш, як віруюча людина, був на авдієнції в Митрополита Андрея Шептицького, який благословив юнака на життєво-творчий мистецький шлях словами: «Дитино, сину мій, будь добрим, молися, вчись і працюй, щоб ти був славою для України і для родини!»
22-го березня 2002 р. Василь Кардаш – музикант, композитор, диригент, патріот, виховник молодi, муж, батько та дідо – відійшов у вічність. Українці звідусіль взяли участь у багатолюдному похороні великої людини. Ансамблі жалібно співали йому похоронні відправи, аоркестра «Аванґард» похоронними творами відпровадила свого дириґента в останню дорогу. Тлінні останки Василя Кардаша спочили на гостинній канадській землі, на українському цвинтарі Св. Володимира (Оквіл, Онтаріо, Канада), в секції УПА поруч з батьком Іваном і братом Михайлом. Вічна Їм пам’ять!
* Адаптовано з допису С. Лантуха та Біографічного Довідника до Історії Українців Канади.