Larissa was born in Sinferopil in Crimea on December 11, 1927. She was the 5th child of Anna
and Michael Poshman. Her grandfather Bernard Poshman came from Bremenhoff (North
Prussia) along with other professionals to raise the industrial development of Ukraine at the
time.
When Larissa was 2 1/2 years old her mother passed away and she was subsequently adopted
by her aunt Anna Khomenko and her husband who lived in Kharkiv. Anna Khomenko’s
husband, Evstakhiy, was a highly educated agricultural professional.
Larissa lived through the horrors of the Holodomor (Stalin’s famine –genocide) in 1932-33.
In March of 1932 her adoptive father along with 80 additional innocent victims in the city
were brutally executed by the communist regime as perpetrators of the famine. Her mother
was given 10 days to leave Ukraine. Since at that time Crimea was under Russian rule that is
where Larissa and her mother went. Given the circumstance, Larissa was returned to her birth
father. When Anna was married a second time, she was again able to re-adopt Larissa.
With the onset of WWII in 1939, Larissa’s adopted father was conscripted into the soviet army
and was never heard from again. With the oncoming front fast approaching, Larissa and her
mother along with thousands of others had a harrowing escape to the West. They ended up in
Austria where Larissa worked in a chemical laboratory.
At war’s end, the soviets had occupied half of Austria. People were trying to escape the soviet
zone to the western part. In the mayhem, Larissa was separated from her mother. Both
Larissa and her mother ended up at DP (Displaced Persons) camps and after searching each
other out, finally found each other and Larissa went with her mother to the camp in Salzburg.
According to Stalin and Churchill’s agreement, all those that escaped the Soviet Union were to
be returned (to be executed or sent to Siberia). Thanks to her mother’s craftiness they were
able to stay in the west.
In one of the barracks of the DP camp a Ukrainian Orthodox Church was formed. It was in the
church choir which Larissa and her mother sang, that she met Sonya Sakhno with whom she
would be reunited in another choir on another continent. It was at this camp that Larissa
eagerly learned other skills such as decorative engraving, seamstress sewing and design and
was also a nurse’s aide.
In August of 1948, Larissa and her mother headed out to Canada on a work contract as a
seamstress. After arriving in Halifax, they had a weeklong train ride across Canada to
Vancouver. At the train station in Vancouver they were met by Father Svoboda of the
Ukrainian Greek-Catholic Church. He had arranged for Larissa and her mother to stay with
one of his parishioners.
Larissa and her mother had worked off their yearlong contract at the seamstress company. In
the meantime her mother had reconnected with acquaintances from Salzburg who settled in
Toronto. Shortly after, her mother decided for them to move to Toronto. As Larissa had
already started singing classes and ballet school, she decided to remain in Vancouver. After
completing her seamstress contract Larissa worked at Vancouver General Hospital as a
nurse’s aide.
Arriving in Vancouver from Fort William (today known as Thunder Bay) in 1949 was Vasyl
Kardash. It was here that Larissa and Vasyl first met. In time, Vasyl took over as conductor of
the “Cossack Choir”, organized a church choir and branch of the Ukrainian Youth Association
(SUM) and a drama group. Larissa sang in the church choir and had taken part in all of the
plays which were produced.
At the start of 1952 Vasyl leaves for Winnipeg to take over the men’s choir and shortly
thereafter he expands it to create a mixed choir. In 1953 Larissa arrives in Winnipeg.
Larissa completes the “Marvel Beauty School” course and enters the “Hairstyling Contest of
Manitoba” at which she wins the silver medal and an expenses paid trip to Toronto for an
additional hairstyling course.
Father Simon Yhezkhyk of St. Nicholas Church in Winnipeg wed Larissa and Vasyl on
Wednesday, November 28, 1956. The honeymoon was a trip to the movie theater. Back to work
on Thursday morning.
Eventually they bought a property on the bank of the Red River and built a home. April 13,
1959 their daughter Virlana was born.
Due to total exhaustion from his job and community workload, Vasyl fell gravely ill. Realizing
that this torrid pace cannot go on, they decide to move to Ottawa in September of 1961 where
Vasyl would continue his studies at university. Larissa puts her talents as a hairstylist to work
from their home in order to pay the bills. It is in Ottawa that their son Adrian is born in March
of 1962.
In January of 1965, Larissa and her family move to Toronto where Vasyl, at the request of the
previous conductor, takes over the Ukrainian men’s choir “Prometheus”.
In 1970, Larissa and Vasyl renew the traditional form of the Easter ritual dances (Hayivky).
Vasyl researches the musical repertoire and Larissa researches the steps and figures involved.
This tradition has spread to many Ukrainian communities throughout the diaspora.
Behind every great man is a great woman, and Vasyl was the first to admit and acknowledge
that Larissa was a tremendously hardworking, dedicated woman, wife and mother. She was
unselfish and an incredible worker.
Larissa was the right hand of the conductor in leading the ensembles. She was the primary
helper and advisor taking on a multitude of obligations. She transcribed notes and scores,
kept a catalogue of repertoire, prepared concert programs, took care of correspondence, sent
recordings and notes throughout the diaspora from South America to Australia wherever they
were requested. Having gifted artistic taste, she designed all of the concert uniforms for CYM
ensembles and later for the Ukrainian Youth Ensembles. It was Larissa’s idea to create the
junior drum corps (mini-band) as a component of the Ukrainian Youth Ensembles. She did the
work of 20 women.
Larissa loved studying Ukraine’s rich archeological heritage, history and culture and
incorporated ancient motifs into the creation and design of ensembles’ uniforms. In
subsequent years, her designs were imitated by other ensembles.
After Vasyl’s passing, Larissa continued working on his behalf and had many of his
compositions, instrumentations and arrangements copied to a computerized format so that
this musical legacy would not be lost. She also took it upon herself to transfer the previous 3
decades of recordings into CD format.
Larissa volunteered at her parish of St. Volodymyr’s in Thornhill. She provided notes for the
church choir at her parish as well as other parishes. She helped out in the kitchen and at the
Friday Perogie Nights.
Her home was always open and welcoming. It was always the last stop for Christmas carollers.
She was always well known for her hearty Christmas borscht, or as the carollers referred to it,
“garlic soup”.
In later years after the passing of her husband, the work of the ensembles subsided and she
was finally able to enjoy living in a home instead of an office. She now had the opportunity to
finally live a normal family life and had the opportunity to watch and take pride in her
grandchildren grow and develop. Living with her son’s family for 13 years introduced another
form of chaos into her life. The yelling, the screaming, the cats and kittens, the dogs, the
racoons and various other animals demonstrated her patience and understanding.
A religious woman, Larissa prayed the rosary daily for her family. Each member had a specific
rosary that she used to pray for and with. In 2013 she finally had the opportunity to join a
pilgrimage tour to Fatima, Lourdes and other sites. To make sure she didn’t end up in another
part of the world she was accompanied by her granddaughter Kalyna.
For her son’s family who have been her caregivers for her last 16 years, it has been difficult to
see their mother/baba slip away. Regardless of her situation she always kept smiling and
laughing. May her memory be eternal!
Лариса народилася в Криму, в Симферополi 11-го грудня 1927 р. Лариса мала два i пiв роки як померла рiдна мама Анна. Після її смерти адоптувала тета Анна (Анета) Xoменко, котра жила тодi зi своїм чоловiком Євстахiєм Хоменко в Харковi i своїх дiтей не мали.
В 1932-33 роках Лариса пережила голодомор. В березнi 1932 р., її батька, Євстахiя Хоменка разом з iншими чоловiками (около 80 осiб) було розстрiляно i в газетi подано їх прiзвища як шкiдникiв, що спричинили голод. Лариса з мамою приїхали до Сiмферополя. Мама влаштувалась працювати в Наркомземi (Народний Комесарiят Земледелiя) кресляркою, а силою обставин змушена була вiддати назад до рідного тата.
За цей час Ларисавже пiдросла i пiшла до першої кляси. В мiжчасi тета-мама вийшла другий раз замiж. Бабуня Єфросинiя також жила в неї i вона знов узяла Ларису до себе. Вже в Сiмферополi Лариса закiнчила другу клясу в звичайнiй школi, а 3-тю, 4-ту, 5-ту i початок 6-ої (до початку вiйни) в музичнiй школi, де також було музичне навчання і вона там брала лекцiїфортепiяно.
Наступив 1939 рiк. Почались вiйни. В Совєтському Союзi почалась мобiлiзацiя до вiйська. Мобiлiзували i маминого чоловiка Герасима Прудника. Дальша його доля не вiдома.
Прибувши до Одесси Лариса з мамою були заладували в товарнi вагони i скорим темпом поїхали до Австрiї. Коло Леобена розмiстили тимчасово в лагерi, призначаючи до рiзних праць. Ларису призначили до хемiчної лабораторiїна заводi Донавiц в Леобенi, що лежав у пiднiжжя гiр Альп.
Скінчилась війна. В той час почали органiзуватися табори втiкачiв, т. зв. D.P. (Displaced Persons Lagers). Лариса з мамоюопинилась в таборi в Зальцбурґу. В той час Зальцбурґ був пiд американською окупацiєю.
Совєти вимагали, згiдно з домовленням Сталiна з Черчилем, повернення усiх втiкачiв з Радянського Союзу. Почались рiзнi комiсiї i перевiрки.Опинившись в безвихiднiй ситуацiї, щоб рятуватись, мама попросила одного священика з Галичини, котрий жив у їхньому барацi ч.9 щоб вiн написав нам якусь посвiдку про наш побут в Галичинi. На щастя вiн мав зi собою бланкети-посвiдки хрещення дiтей i вiн написав в Ларисанїй посвiдцi що вона є хрещена 11.12.1928 р. в селi Пристань, Галичина. Це врятувало. Усiх бувших совєтських горожан хто не мав таких документiв забрали назад до Совєтського Союзу де їх чекав або вивiз на Сибiр, або розстрiл.
В короткому часi в їхньому таборi в одному з баракiв була зорганiзована Українська Православна Церква, отець Фотiй був священиком, Iван Козачок був дириґентом хору в якому спiвала мама, Лариса, Соня Сахно i iншi. В їхньому барацi двох парубкiв створили маленький варстат виробу дерев’яних касеток вдекоровуючи їх рiзьбою. Лариса їм допомагала i так навчилась декоративної рiзьби. В таборi Парш, що лежав на другому кiнцi Зальцбурґу вiдкрилась мала кравецька майстерня, котру провадили двi кравчинi-росiянки. Мама пiслала до них на працю, щоб навчилась шити. Пiзнiше в їхньому таборi вiдкрили курс крою, що його провадила, одна австрiячка. Закiнчила i цей курс. Пiзнiше УНРА зорганiзувала курс Nurses Aides в таборi Парш. Лариса i той курс скiнчила, вiдбувши практику в шпиталi. Так замiсть бiгати i пустувати з дiтворою набувала знання, котрi в життi дуже придалися.
В серпнi 1948 року Лариса з мамоювиїхали до Канади по кравецькому контракту. З Галiфаксу подiлили їх на групи, залежно вiд призначення. З мамою були призначенi до Ванкуверу. Їхали поїздом через цiлу Канаду. За тиждень приїхали. На стацiїзустрiв їх о. Свобода з УкраїнськоїГреко-Католицької церкви. Вiн примiстив їх в одної з його парафiянок.
Вiдробили однорiчний контракт в кравецькiй компанiї. За цей час мама нав’язала контакт зi своїми знайомими зi Зальцбурґу, що осiли в Торонто. По деякiм часi виїхала вона до Торонто. Ларуса надалi залишилась у Ванкуверi, бо вже почала брати лекцiї спiву i записалась до балетної школи. Також вiдпрацювавши контракт в кравецькiй компанiї, почала працювати в шпиталю у Vancouver General Hospital як Nurses Aide.
В 1949 р. приїхав з Форт Вiллiям до Ванкуверу Василь Кардаш. Тут вони i запiзнались. З часом Василь перебрав дириґентуру “Козацького хору” i створив церковний хор. З iншими колєґами-кацетникамi, що вже жили у Ванкуверi створили осередок СУМ i драм-гурток. В усiх п’єсах Лариса брала участь.
З початком 1952 р. Василь виїзджає до Вiннiпеґу. Перебирає чол. Хор “Думка” при Iнститутi “Просвiта” i на його основi створює мiшаний хор. В 1953 роцi переїзджає i Лариса до Вiннiпеґу. Поступає до фризiєрськоїшколи “Marvel Beauty School” з огляду на кращi умови. Успiшно її закiнчила i на “Hairstyling Contest of Manitoba” здобула 2-ге мiсце, Срiбну Медаль i безкоштовну поїздку до Торонто на додатковий двотижневий курс у фризiєрствi.
28-го листопада 1956 р. Ларуца і Василь поженились. Шлюб давав о. Семен Їжик в церквi Св. Отця Миколая, Вiннiпеґ. Купили льот на 193 Scotia Str., що лежав над рiкою Red River i будували хату.
13-ого квітня 1959р. народилась доня Вiрляна. Василь працює машинiстом в Bristol Aircraft, а вечорами вiдбуває проби з хорами, засiдання i т. д. Викладав дириґентуру на дякiвському курсi манiтобської епархiї у Вiннiпеґу в Кадедрi св. Володимира, на семiнарi в Судбурах i т. п. Вiд перевантаження Василь тяжко захворiв. Розумiючи, що так далi працювати неможливо, вiн вирiшив пiти на студiї до Оттави. Тато Василя Iван Кардаш разом з хворим братом залишаються у Вiннiпезi, а Лариса з Василем i дворiчною Вiрляною виїзджаютьдо Оттави з початком вересня 1961р.
12-ого березня 1962р. народжується син Адрiян. Лариса потрошки заробляєфризiєрством приватно в хатi, щоб оплатити хатнi i унiверситетськi видатки.
2О-го сiчня 1965 року Василь перебрав чол. хор “Прометей” при Осередку СУМ в Торонті. Осiнню органiзує дiвочий хор “Дiброву”, a 1967 - духову оркестру “Батурин”. 1970 року Кардашi вiдновили у традицiйнiй формi виведення гаївок. Для цього Василь пiдшукав вiдповiдний музичний репертуар, а Лариса зайнялася пiдшукуванням вiдповiдних крокiв i фiґур для їх виведення.
Лариса була правою рукою дириґента у веденні Ансамблями. Вона була найпершою помічницею і порадницею, перебравши на себе чимало обов’язків: переписувала ноти, партитури, вела каталоги репертуару, листування, розсилала платівки і ноти по діяспорі. Від Пулодневої Америки до Австралії. Маючи чудовий художній смак, стилізувала всі концертові строї. Повсюдно вишукувала стародавні мотиви. Це була Лариси ідея щоби створити юній барабанчики як частина УМА.
Після Василевої смерти Лариса впорядкувала більшість його композицій, щоб ця частина творчої спадщини не пропала. Також випустула попередні рекордування на CD.
Останнями роками Лариса допомагала в свої парафії святого Володимира y Thornhill з нотами для церковного хору, в кухні і також підчас Perogie Nights.
Лариса любила вивчення багатої археологічної спадщини України, історії та культури. Її дім завжди був відкритим і вітаючи. Це завжди була остання зупинка колядників на Свят Вечір, де Лариса завжди була добре відома за її борщ, або, як колядники звали, "часникова зупа". Вона неймовірно тяжко працювала. У наступні роки після смерти свого чоловіка, робота ансамблів перестала для неї і вона нарешті мала нагоду житти в домі замість офісу. Тепер вона мала можливість, жити нормальним життям і могла спостерігати і тішатися своїми внуками і в їхньому розвитку.
Релігійна жінка, Лариса молила Вервитцю щодня за свою родину. Для кожного члена мала окрему Вервитцю для молитви за них. У 2013 вона, нарешті, мала можливість на туру до Фатіми, Люрду та інші релігійні місця паломництва. Для певности щоб вона не опинилася в іншій частині світу, вона супроводжувалася з її внучкою Калиною.
Життя з родиною сина протягом 14 років представила іншу форму хаосу в її життя. Крики, коти і котенята, собаки, рачки і різні інші тварини демонстрували її терпиливість і зрозуміння.
Незалежно від її ситуації вона завжди мала посмішку.